Діти Градизької спеціальної школи-інтернату отримали подарунки від ПриватБанку

 Працівники Полтавського ГРУ ПриватБанку неодноразово навідувались до Градизька, аби допомогти сиротам, які, так само, як і інші діти, хочуть отримувати подарунки до свят. Серед 180 дітей Градизької спеціальної школи-інтернату багато тих, у кого взагалі немає рідних. Такі діти потребують особливої уваги та піклування з боку дорослих. Ось і перед травневими святами в інтернаті побували бажані гості.
 "Як добре, що у такий нелегкий час прості, усім знайомі слова, як чуйність і любов, добро і милосердя для працівників Полтавського ГРУ ПриватБанку є не просто словами, а перш за все опорою по життю, духовною потребою, покликом душі і серця, – говорить директор інтернату Надія Петрівна Калініченко. – Тому наші дітки з нетерпінням чекають гостей – і перед Новим роком, і перед 1 вересня, й на інші свята. ПриватБанк ще жодного разу не розчарував. Жодного разу діти не залишилися без подарунків до свята. А це якраз – найважливіше. Бо ж дуже легко зробити якийсь крок один раз і потім про це забути. І набагато важче пам'ятати постійно про те, що десь є діти, які завжди чекають. Чекають навіть не подарунків, а доброго слова, звичайної листівки до свята. Для цього треба мати велике серце, у якому вміщаються не тільки думки про власні статки”.
 "Нам завжди хочеться додому. Постійно. Навіть якщо дому у нас немає. Навіть якщо його ніколи не було, – говорить вихованець інтернату Андрій Кіяниця. – Нам хочеться мати особисті речі, а не ті, якими можуть користуватися всі. Як добре, що в ПриватБанку розуміють і відчувають ці наші потреби. Вони нам дарують багато чого – одяг, взуття, ігри. Кожному особисто. І саме ці речі найбільше хочеться пригорнути до серця".
"Ми переконані, що як би не піклувалася про обездоленних дітей держава, цього завжди буде замало, – говорить директор Полтавського ГРУ ПриватБанку Олександр Цись, – адже в цій справі завжди потрібно долучати особистий контакт, тобто те, чого ці діти в своєму житті позбавлені. Ми не можемо їм усім у повній мірі подарувати родинне тепло. Але дати їм принаймні часточки цього тепла ми в змозі. Головне – пам'ятати про це постійно, не намагатися зняти зі своїх плечей ношу відповідальності. Адже чужих дітей у світі немає. Адже від того, з якими серцями ці діти покинуть школу-інтернат багато в чому залежить і майбутнє всієї України".